Taras Pavlyuk

Масаж Фараонів.

Зняття соціальних масок.

Глибокий регенеруючий масаж.

Всі ці назви відносяться до одного і того ж масажу обличчя. Сакральний та ізотеричний, перший, який я опанував. Чому саме він? - спитаєте. Бо майстер, яка мене навчала казала, що я зможу відчувати "маски", які буду знімати в майбутньому, що мені було не зовсім зрозуміло і ще більш сумнівно. Але коли я почав практикувати, спершу на самій близькій мені людині - моїй коханій дружині, то вже на першому сеансі відчув "мурахи" та озноб при фінальному "зніманні" маски, а також, - страх, образи, мовчазний жах... Я почав перевіряти себе, перепитуючи про відчуття в коханої під час сеансу, а згодом і в тих, хто довірився мені, замовляючи масаж фараонів.
Буває, що й не без того, коли я не відчуваю, щоб людина прощалася і відпускала одну із своїх захисних "масок" і тоді сеанс перетворюється на прекрасний глибокий регенеруючий масаж обличчя. А був випадок, коли я чітко побачив те, про що знала лише клієнтка і не могла поділитися ні з ким продовж багатьох років. Згадуючи, я й досі затримую подих, а розум намагається переконати, що такого не може бути. Для мене назавжди це буде один із самих складних сеансів, де я опановував страх і співчуття, щоб впоратися з емоційним станом клієнтки. Сеанс розтягнувся до двох з половиною годин - було багато ридань, болю, а згодом - звільнення та полегшення. Я безмежно вдячний за довіру цій жінці. З того дня для мене масаж Фараонів став ще й тілесно-психотерапевтичним.
Так що це за "маски"? Протягом дорослішання нам доводиться підлаштовуватися до навколишнього світу, де вчимося приховувати наші справжні почуття і емоції, якщо реакція рідних, близьких (значимих фігур) і оточення була небезпечною: знецінююча, засуджуюча, висміююча... І кожен винайшов своє, так зване, творче пристосування, приховуючи незадоволення, біль, образи та страхи, напружуючи цілі групи м'язів. Зажимали губи, щоб не висказатися, зціплювали до скреготу зуби в непроявленій злості, супили брови, напружували очі, щоб не заплакати...та інше.
Продовження в каруселі ⬆️⬆️⬆️

Нарешті дійшли руки до обіцяного посту про пологи моїми очима. Так багато був готовий написати в перші дні життя нашого синочка, було стільки вражень і емоцій, але, по ходу, як жінка швидко забуває про болі в переймах, так і я почав призабувати той емоційний стан. Але намагатимуся все згадати і викласти.
Самі пологи для мене були, як вишенька на тортику, - кульмінацією і апогеєм довгого акту створення нового життя. А підготовка і моя включеність у процес вагітності та участь у ньому розпочалася набагато раніше. Починаючи від двох смужок на тесті, я особисто тримав під контролем прийом всіх необхідних вітамінів, ліків, свічок та уколів. Завдяки цьому мені вдалося крайні два дні перед пологами провести з дружиною в передпологовій палаті, бо кохана просто не орієнтувалася в препаратах і на запитання лікарів тільки кліпала повіками і постійно телефонувала за уточненнями мені. З цього почалися наші пологи. Палата у нас була файна, але запам'ятався більше кабінет, куди ми щогодини ходили на КТГ. Я спостерігав за переймами і серцебиттям синочка та щиро радів щоразу, коли інтенсивність перейм сягала 100%. Спав мало і постійно чекав, коли почнеться саме те, до чого я фактично не готувався. На відміну від Жені, я взагалі не дивився відео, як проходить процес народження і що потрібно робити чоловікові, як підтримувати, заспокоювати і чим допомагати. Не дізнавався ніц, але йшов з впевненістю, що все пройде чудово і я не пропущу жодного моменту.
І от першого грудня о п'ятій ранку нас відправили в пологовий зал, де почалася магія... Точніше магією він закінчився, а почався стонами, больовими переймами і моїм більш активним включенням в процес. Не можу сказати, що сильно метушився навколо коханої. Я не був нав'язливий, але й не сидів у кріслі з скляними очима та цегляним обличчям. Я старався завжди бути в тому місці де було потрібно - подати воду, промасмажувати, допомогти встати, сісти, повернутися, піднятися, зафіксувати фітнес бол чи перенести крапельницю...
ПРОДОВЖЕННЯ В КОМЕНТАРЯХ
⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️

Я знову йду у Віпасану, тільки вже не сам, а з моєю коханою дружиною і не на 10 днів, а на цілий місяць. Багато з вас, хто слідкує за нашою сім'єю знають, що сьогодні святкує ювілей моя Душа, моя дружина, яка носить нашого сина під серцем. І ця сімейна "Віпасана лайт" є одним із моїх подарунків.
Я дарую цілий місяць для коханої, для нашої сім'ї, тільки для нас. Ми проведемо його в співналаштуванні, у новому витку сепарації і побудові відносин на ще більш глибоких рівнях. Наш друг якось сказав, що подружні відносини можна поглиблювати до безкінечності. Цим і займемося. А ще наша енергія буде спрямована на гармонізацію перед пологами, бо вони у нас теж будуть спільні, як одне ціле, партнерські.
Також, багато енергії буде направлено на роботу та фінансову сферу нашого життя.
Тому з 14.10 ми пропадемо зі зв'язку із своїми найріднішими, близькими, друзями, знайомими, окрім клієнтів. Я продовжую прийом в штатному режимі, як і дружина. Пости і сторіз будуть сугубо по роботі.
Для мене це буде дуже цінний і цікавий досвід. З яким я поділюся після 14.11.
Наразі це все, почуємося через 31 день.
Ваш Тарас Павлюк

Пройшло вже декілька днів від часу мого повернення з Віпасани. Стартував двадцяти одноденний період інтеграції і мої думки потроху зібралися в купу для написання посту про цей досвід.
Це було КРУТО, це було ЛЕГКО, це було ВАЖКО, це було так, як ніколи ще не було!
А тепер більш детально. Й розпочну з категорії "ЛЕГКО".
В нульовий день о 18:00 ми здали свої телефони і прийняли обітницю мовчання на всі дні курсу. Було ЛЕГКО: не говорити з людьми та не шаритися в телефоні (бо його не було).
Всі десять днів пройшли за графіком:
Підйом в 4:00
Медитація з 4:30-6:30
Сніданок з 6:30-8:00 (в той проміжок я встигав ще покуняти)
Медитація з 8:00-9:00
Медитація з 9:10-11:00
Обід і вільний час з 11:00-13:00
Медитація з 13:00-14:20
Медитація з 14:30-15:30
Медитація з 15:40-17:00
Вечеря чай і ЯБЛУКО 17:00-18:00
Медитація 18:00-19:00
Лекція і медитація 19:00-21:00
Відбій 21:30
І це теж було ЛЕГКО. Не було важко вставати рано, сидіти на дупі по 10 годин на день і, навіть, те, що останній кусок ЯБЛУКА потрапляв у шлунок о 17:10, а до наступного прийому їжі - довгих 13 годин. Та й три медитації на день Адиттхани (медитація твердої рішучості), при якій не можна рухатись і відкривати очі на протязі однієї години, було ЛЕГКО. Більш того, в таких медитаціях мені набагато простіше концентруватися.
А от самим ВАЖКИМ для мене стало - підтримувати внутрішню тишу. В перший же день розпочався розпираючий КАЛАМБУР І РОЗУМОВИЙ ТРЕШ в моїй голові - тисячі думок різних та не зв'язних між собою, зупинити які практично не вдавалося. Другим відкриттям і здивуванням було розуміння того, що я не вмію концентруватися. Її (концентрації) вистачало на три вдихи та видихи, а потім розум і думки брали верх і приходилося знову і знову повертати увагу на дихання, а через декілька днів - до відчуттів на тілі та в ньому...
Продовження в каруселі.

Трансформаційна відпустка.
Цієї відпустки я чекав дуже довго і для мене вона поки що рахується самою головною, значущою та необхідною. Моя кохана дружина вагітна нашим синочком і поїхати чи полетіти восени змоги, швидше за все, не буде. По народженні дитини життя набере нових забарвлень, потреб та пріоритетів. І саме ця поїзда на море стала для нас фінальною на данному етапі життя. Всі мені кажуть, що скоро ні вільного часу, ні можливостей подорожувати в нас не буде, а я постараюся показати зворотнє. Бо всі ці слова мене "вмикають". Я обурююся на поняття, що народження дитини - це безкомпромісністне обмеження та безкінечна скованість.
Наш відпочинок в прекрасній Лебедівці став для мене трансформаційним. Я тут перезавантажився, відпочив, оздоровився (пройшли головокружіння, які почали турбувати за два тижні до відпустки), переосмислив і наважився зробити зміни в своїй професійній сфері. Можу сказати, що піднялася власна самоцінність - мій терапевт .yarmola зрозуміє. І доволі скоро з початком осені відбудуться зміни в моїй професійній діяльності. Я планую впровадити абсолютно нові види масажу та буде обновлений прайс на послуги. Про це - в майбутньому пості.
А зараз повертаюся до відпочинку і скажу, що це було неймовірно кайфово!!!

Бубен.
Містична історія, як він став частиною життя і моєї практики.
Я вже не один рік був в пошуку інструменту для Душі. Хоча за плечима закінчена музична школа по класу фортепіано, сказати, що я любив чи люблю цей інструмент, чесно, не можу. Він чудовий і дав мені дуже багато: від чутливості в пальцях, яку я зараз використовую, в масажі😜, до відчуття ритму й сердечних відносин з музикою, за що, також, вдячний своїм вчителям, а особливо - батькові. Саме його гра на весіллях привила мені Любов до музики. До речі я четвертий в роду Павлюків, хто грає на музичних інструментах 😀.
От відвідуючи свята, на яких працював тато, я із захопленням спостерігав гру "Трамбона" на ударній установці, з такою радістю та завзяттям він це робив - мене ніби заворожувало. Якби на момент мого вступу в музичну школу був клас гри на барабанах, я б неодмінно пішов саме туди. Але сталося, як сталося. Пройшло багато років, а захоплення ударними інструментами не зникло.
Довго роздумував над придбанням Джембе, але щось стримувало. І одного разу на групі Дихай, під час тілесно-орієнтованого медитативного процесу до мене прийшов образ бубна і 1000% бажання його мати. Так сильно я нічого не бажав вже дуже давно. В інтернеті я знайшов майстра і записався на МК по виготовленню, в лісі здобув деревину та підготував ручку, змайстрував калатушку і створив свій інструмент Сили - свій Ресурсний інструмент, помічника для розслаблення і медитації.
Хоча мій бубен рахується шаманським, себе до шаманів в буквальному тлумаченні не відношу. Але вібрації і звук, який видає цей інструмент, його потужну дію на організм людини можна віднести до містичних.
Бубен - це один із найстаріших інструментів на планеті і в нього немає країни походження.
Далі буде ...

Еволюція аватарок, а заодно й мене.😉

Дивлюся на ці фото за минулі роки і не віриться, що то все Я. Та ці зміни не лише зовні. Оглядаючись назад, бачу, як лише зміцнилася моя життєва філософія та подекуди в корні змінилося бачення й прийняття ситуацій. Переформувалися відносини з найріднішими й близькими. Як те, що було першочерговим поступилося місцем для абсолютно нового, бажаного і коханого. Мабуть, найвагоміші зміни прийшли з одруженням, створенням власної сім'ї та непохитним рішенням відрощувати бороду, а не пивний живіт, а наші з коханою відносини поглиблювати до Безкінечності.

Місце де спочатку думаєш про щось сильно Мудре, по середині шляху розумієш, що ще 10 кілометрів попереду, а наприкінці шляху, як не здохнути і зробити ще один крок.

P.S. якраз на середині маршруту, коли я йшов під кутом 45° відносно шквального прийшло розуміння, що цей 2021 рік для мене буде роком перемін і починань.

Старт нашої подорожі по прибуттю в Туреччину і мій особистий відпочинок розпочалися зовсім не водночас. Навіть в той час, коли вже моя кохана з роззявленим ротом нещадно клацала телефоном, забиваючи пам'ять сотнями фотографій, я в голові проводив розрахунки і планування: "Як? Куди?, Скільки? Чи треба?... Невідоме зашкалювало:
- Як ходить транспорт та скільки часу займе добирання, яке мене, не посоромлюсь сказати, не аби як лякало.
- Де краще купити сім карту, щоб не за всі гроші та обміняти валюту.
- Які особливості згідно введеного карантинну (наприклад, розрахунок в транспорті виключно карткою)
- Як дочелепати до заброньованого готелю в умовах кульгаючого навігатора та тп.
Більшість вільного від споглядання красот часу я сидів на booking'у. Перший вхід в цей додаток мене просто шокував - він не показував жодного варіанту вибору готелю. Шуршання інтернетом прояснило, що в Туреччині цей сайт заблокований. В дію вступив VPN, щоб обійти блокування, і я полегшено зітхнув. Тож Стамбул я запам'ятав не так яскраво, як Женя. Мої хвилювання та страхи сіяли в мені злість, що починало розхитувати на нерви мою емпатичну дружину. Я навіть почав побоюватись, що такий емоційний фон продовжиться протягом всієї відпустки. Та щира сімейна розмова, прояснення сподівань та почуттів додали рішучих сил і віри в себе.
І мій Кайф розпочався з Олюденізу, де я вперше насолодився спокоєм, морем і красою гірської природи. Тут я відчув, що Турція мене прийняла. Власник готелю допоміг з орендою авто за дуже адекватні кошти (€45 за два дні) і поїздка в Каш, стала самою романтичною на даний момент. Враження від міста гарно описала моя Душа .evgeniya на своїй сторінці.

А зараз прямуємо в напрямку Кушадаси, де плануємо на кілька днів впасти в "режим тюленей"

Старт нашої подорожі по прибуттю в Туреччину і мій особистий відпочинок розпочалися зовсім не водночас. Навіть в той час, коли вже моя кохана з роззявленим ротом нещадно клацала телефоном, забиваючи пам'ять сотнями фотографій, я в голові проводив розрахунки і планування: "Як? Куди?, Скільки? Чи треба?... Невідоме зашкалювало:
- Як ходить транспорт та скільки часу займе добирання, яке мене, не посоромлюсь сказати, не аби як лякало.
- Де краще купити сім карту, щоб не за всі гроші та обміняти валюту.
- Які особливості згідно введеного карантинну (наприклад, розрахунок в транспорті виключно карткою)
- Як дочелепати до заброньованого готелю в умовах кульгаючого навігатора та тп.
Більшість вільного від споглядання красот часу я сидів на booking'у. Перший вхід в цей додаток мене просто шокував - він не показував жодного варіанту вибору готелю. Шуршання інтернетом прояснило, що в Туреччині цей сайт заблокований. В дію вступив VPN, щоб обійти блокування, і я полегшено зітхнув. Тож Стамбул я запам'ятав не так яскраво, як Женя. Мої хвилювання та страхи сіяли в мені злість, що починало розхитувати на нерви мою емпатичну дружину. Я навіть почав побоюватись, що такий емоційний фон продовжиться протягом всієї відпустки. Та щира сімейна розмова, прояснення сподівань та почуттів додали рішучих сил і віри в себе.
І мій Кайф розпочався з Олюденізу, де я вперше насолодився спокоєм, морем і красою гірської природи. Тут я відчув, що Турція мене прийняла. Власник готелю допоміг з орендою авто за дуже адекватні кошти (€45 за два дні) і поїздка в Каш, стала самою романтичною на даний момент. Враження від міста гарно описала моя Душа на своїй сторінці.

А зараз прямуємо в напрямку Кушадаси, де плануємо на кілька днів впасти в "режим тюленей"

А там могли лежати ви...
Останнім часом почастішали випадки, коли записуються нові клієнти, а потім, не попередивши, просто не з'являються. Бог з тою годиною! Можна і відпочити. Але коли змушений був відмовити постійним клієнтам, яким, дійсно, потрібна моя допомога, то це починає обурювати.
Бачу, що буду вводити систему авансів або пожиттєвого бану.

P.S. Систему бану, запозичу в одного крутого майстра, який не приймає, якщо людина запізнилася хоча б на 5хв без попередження.

Перейшов на світлу сторону і тепер я Гендольф в білому ;)
Нова аватарка, не губіться.