Elena Prokopenko

Лабораторія Онлайн Бізнесу 2024 Головна міжнародна подія для керівників, власників та digital-спеціалістів

Діти, які лікувались в Охматдиті, сидять біля зруйнованої лікарні з крапельницями. Невимовний біль💔

Це той Франко якого не показують школярам. А треба разом з "Фарбованим Лисом" в шкільну програму!

які факти не знали? дізнавайтесь ☺️ бо ж Леся Українка — не тільки «вишеньки-черешеньки» і «щоб не плакать, я сміялась». джерела: спогади Ольги Косач-Кривинюк про Лесю Українку дослідження Марини Олійник «Український одяг у системі міської культури Києва» Оксана Забужко «Notre Dame d’Ukraine»

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.
#ЛінаКостенко #ВалерійЗалужний

Запуск міні діджитал-агенції Як з нуля запустити власну агенцію (маркетинг, СММ, дизайн, HR і т.п.) і вийти на перші 5000$ - 10 000$/міс. чистими вже за 2-6 місяців, навіть якщо у вас взагалі немає досвіду

Вбивство польських військовополонених 1940 року — мабуть, один із найвідоміших нині воєнних злочинів Совєцького Союзу.

Після захоплення східної частини Польщі у вересні 1939 року Червона армія взяла в полон майже пів мільйона польських військових. Це сталося лише через два тижні після того, як нацистські сили вторглися із заходу відповідно до секретного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа – угоду про ненапад між СССР та нацистською Німеччиною.

Переважну більшість — солдатів та унтерофіцерів — відпустили майже одразу, а от офіцерський склад залишався в таборах до весни 1940 року, поки совєцька влада вирішувала їх подальшу долю. Врешті решт, 5 березня 1940 року Політбюро постановило їх розстріляти й таємно поховати. Одне з таких масових поховань в 1943 році виявив німецький окупаційний корпус біля села Катинь. Втім, село було розташоване поруч, але не найближче до поховань, виявлених німцями. Цю назву тепер вживають як збірну для всіх епізодів розстрілу завдяки керівникові розкопок Рудольфу-Крістофу фон Ґерсдорфу — офіцер знав, що польською kat означає «кат», тому й обрав таку назву.

Після звільнення Смоленська на місце поховання направили групу чекістів, щоб сфальсифікувати докази. Совєцькій владі необхідно було довести, що розстріл відбувся не в 1940, а в 1941 році, коли територію вже захопили німці. Співробітники НКВС, зокрема, «обробляли» місцевих мешканців, вказуючи їм, що вони мають говорити при подальших розпитуваннях, а також підкладали в кишені вбитих листи, написані вже після розстрілу: родичі не знали про долю в’язнів і продовжували до них писати.

Жертвами злочину стали не тільки офіцери. Разом із понад 14,5 тисяч військовополонених було розстріляно понад 7,3 тисяч ув’язнених із тюрем, розташованих на захоплених територіях, тобто на заході Білорусі та на заході Україні. Ці люди були засуджені як члени «контрреволюційних шпигунських і диверсійних організацій» та «класово чужі»: колишні поміщики, фабриканти тощо. Цю категорію розстріляних називають Білоруським катинським списком і Українським катинським списком (конкретні прізвища жертв невідомі).

Далеко не всі розстріляні військовополонені були кадровими військовими. Наприклад, на полігоні у Мєдному здебільшого поховані офіцери жандармерії, тобто військової поліції. Крім того, у Польщі діяв закон про обов’язкову річну армійську підготовку для всіх, хто мав середню освіту, після чого їм присвоювалося звання молодшого офіцера запасу. Серед 4220 похованих у Смоленській області офіцерів приблизно 70,4 % були цивільними, яких мобілізували з початком війни, кадровими військовими були тільки 22,3 %, а ще близько 7 % — відставниками. Ця акція стала ударом по всій польській інтелігенції, оскільки серед мобілізованих були адвокати, журналісти, інженери, учителі, лікарі, включаючи університетських професорів, яких тільки в Козельському таборі перебувало 20 чоловік.

Полонені їхали на страту з радістю, гадаючи, що їх невдовзі звільнять: табірна адміністрація підтримувала в них цю впевненість, розпускаючи серед в’язнів чутки через своїх агентів. Перші один-два етапи з Осташківського табору проводжали з оркестром із в’язнів. Завдяки такій співпраці частині агентів вдалось уникнути розстрілу.

Польських військовополонених ховали поруч із жертвами Великого терору, зазвичай в безлюдних та засекречених місцях, часто поруч з відомчими дачами НКВС. Розрахунок був простий: місцеві мешканці воліли не потикати носа туди, де відпочивають чекісти. Далеко не всі мешканці домівок знали, що відбувається в них під боком, а тим, хто щось знав, вистачало розуму не ставити зайвих питань. Найчастіше поховання здійснювалися крадькома, пізно вночі.

Безпосередні виконавці розстрілу - співробітники НКВС - отримали за роботу премію — 800 рублів. Всі виконавці злочинного наказу — від рядового ката до вищого керівництва Радянського Союзу і НКВС були того ж року нагороджені. Практично повний список причетних до Катинського злочину являє собою секретний наказ № 001365, виданий 26 жовтня 1940 року — про нагородження великої групи співробітників НКВС за виконання «особливо важливого завдання».

Після приходу на цю територію, нацисти активно використовували Катинь у своїй пропаганді й організовували там щось на кшталт екскурсій. Після виявлення останків польських офіцерів у лютому 1943 року, частину з них перепоховали, а частину залишили, перетворивши місце на своєрідний музей. Про виявлення братських могил розповідали по радіо, фотографії та списки ідентифікованих жертв друкували в газетах, а на місце поховання німці привозили відвідувачів — мешканців Смоленська, а також поляків, полонених британців, американців та канадців зі своїх таборів.

Совєцька влада залучила до фальсифікації знаменитостей і моральних авторитетів. В 1944 році, після завершення роботи чекістів у околицях Катині, була організована так звана комісія Бурденка на чолі з усесвітньо відомим академіком і хірургом. В неї ввійшли люди, яким суспільство довіряло: наприклад, письменник Алєксєй Толстой та голова совєцького Червоного Хреста Сєрґєй Колєсніков. Від членів комісії очікувалося, що вони звинуватять у розстрілі нацистів. Так вони і вчинили — хоча, вірогідно, розуміли, що їхній висновок не відповідає дійсності.

СССР намагався зафіксувати висновки комісії Бурденка у вироку Нюрнберзького трибуналу. Однак суд швидко дійшов висновку, що доказів недостатньо. Втім, це не заважало совєцькій пропаганді стверджувати, що розстріл польських військовополонених — справа рук нацистів і що це доведено на Нюрнберзькому процесі.

Аналогічне поховання було знайдено школярами в 1969 році під Харковом, біля села П’ятихатки. Дізнавшись про це, керівництво КДБ вирішило закачати туди величезну кількість каустичної соди, щоб приховати сліди злочину. Місце поховання обгородили колючим дротом і влаштували там постійний пост КДБ, під прикриттям якого знищувалися тіла. Після розпаду СССР на цьому місці збудували меморіал, але з похованих у П’ятихатках ідентифіковано лише шість осіб, та й ті — за армійськими опізнавальними жетонами.

Москва не змінювала своєї позиції до квітня 1990 року, коли президент СССР Михайло Горбачов визнав провину, а офіційне інформаційне агентство ІТАР-ТАСС поклало пряму відповідальність на Совєцький Союз. За цим кроком послідувало розслідування Головної військової прокуратури, яке мало успіх. Але воно було різко припинено у 2004 році.

У 2010 році, коли Дума ухвалила заяву, яка поклала провину за розправу на Сталіна, голова нижньої палати Комітету закордонних справ парламенту висловив сподівання, що сторони нарешті врегулюють це питання. Заява Думи з’явилася на тлі відлиги у російсько-польських відносинах, які зіпсувались після авіакатастрофи літака, який перевозив президента Польщі та інших високопосадовців на церемонію вшанування 70-ї річниці Катинських розстрілів на заході Росії. В результаті авіакатастрофи загинули всі 96 людей на борту.

У 2012 році судді Великої Палати ЄСПЛ, розглянувши встановлені і підтверджені раніше факти, які не оскаржуються Росією і Польщею, констатували, що масове вбивство польських військовополонених «совєцькою таємною поліцією» (НКВС) мало ознаки воєнного злочину згідно з сенсом міжнародного права. Рішення про вбивство було підписано Й.Сталіним, К. Ворошиловим, А. Мікояном, В. Молотовим, М. Калініним і Л. Кагановичем. Суд зазначив, що, попри зміни урядів, Росія завжди існувала як одна і та сама держава. СССР був пов'язаний міжнародними зобов'язаннями царської Росії, а Російська Федерація є правонаступником колишнього СССР, успадкувавши зобов'язання, узяті совєцьким керівництвом.

Втім, «катинська брехня», все одно продовжує жити й сьогодні. На просторах інтернету московські пропагандисти вихваляють і прикрашають старий совєцький аргумент, який заперечує будь-яку участь СССР у розстрілах. Політичні та медійні діячі займають рішуче непростиму позицію щодо розстрілів, навіть якщо вони й визнають наказ Сталіна.