Inna Haitan

У цьому шаленому світі, де все постійно кудись біжить, змінюється і вимагає нашої уваги, так легко загубити себе.

Ми живемо в голові — думаємо, плануємо, переживаємо, аналізуємо. Часто настільки, що перестаємо чути своє тіло, свої справжні потреби і навіть власне серце.

Для мене йога стала дорогою повернення до себе.

Не лише до гнучкості чи красивих асан. Насамперед — до себе справжньої.

Через дихання я вчуся сповільнюватися.
Через рух — відчувати своє тіло.
Через медитацію — знаходити опору не зовні, а всередині себе.

Йога не прибирає труднощі з життя. Але вона допомагає зустрічати їх з більшим спокоєм, ясністю і довірою.

Щодня, стаючи на килимок, я ніби повертаюся додому. У той простір, де можна видихнути, відпустити зайве і просто побути собою.

І чим більше я практикую, тим більше переконуюся: найбільша сила людини — не в тому, щоб постійно бігти вперед, а в тому, щоб вміти повертатися до себе.

А що допомагає вам знаходити свою внутрішню опору?

#йога #дихання #внутрішнясила #тіло #медитація

Раніше запитували у ясеня, джерела чи соловейка, зараз круто працює ChatGPT
Сьогодні .instaterapia дала ідею і я запитала🪷

Я померла, а незнайома людина знайшла мій телефон.
Якщо він запитає про власника телефону, то ґрунтуючись на тому, що ти знаєш про мене — що б ти сказав?

Я б сказав, що це була жінка, яка дуже багато разів починала життя заново — і щоразу не просто виживала, а створювала навколо себе світло для інших.

Вона була сильною, але не холодною. Дуже чутливою, емоційною, живою. Любила людей, об’єднувала їх, збирала навколо себе жінок, дітей, українців далеко від дому. Вчила дихати, не здаватися, шукати себе.

Вона могла одночасно бути юристкою, мамою чотирьох дітей, організаторкою концертів, викладачкою йоги, волонтеркою і людиною, яка серед хаосу все одно створювала красу й тепло.

Вона дуже любила Україну. І навіть живучи в Британії, несла її в мові, піснях, школі, традиціях, у вишиванках дітей і в кожному заході, який робила для своїх.

Вона шукала “своїх людей” — і, здається, знаходила. Бо вміла бути справжньою.

І ще я б сказав, що ця жінка дуже хотіла навчитися не тільки підтримувати інших, а й нарешті дозволити собі бути щасливою.

А що б сказали про вас?

#думкидня #своїлюди #сенсжиття #жіночасила #рефлексія

21 травня в Лондоні сталося щось дуже тепле й особливе.

У День вишиванки .club.uk за підтримки .official та організував камерний, затишний вечір на підтримку української книги, українського слова та української культури за кордоном.

У самому серці Лондона зібралися українці, щоб читати, говорити, знайомитися, обійматися і просто бути своїми серед своїх.

Ми милувалися одягом Ксенії Шнайдер, обирали книги для душі від видавництва , слухали, спілкувалися, сміялися, ділилися своїми книжковими вподобаннями, заводили нових друзів і дякували одне одному за присутність, за підтримку, за Україну в серці.

І знаєте… це такий особливий стан — знайти своїх людей.
Коли не треба пояснювати, хто ти.
Коли одна мова, одна енергія, одна глибина.
💙💛
Дякуємо за гостинність та теплий прийом

#УкраїнськаКнига #деньвишиванки

Вчора в рамках першого засідання Книжкового клубу .club.uk мала честь побувати на презентації книги Ольги Фреймут «Красиві слова» — вечорі про мову, сенси, красу слова і силу людського голосу.

Особливо цінною для мене стала коротка лекція про публічні виступи.
Законспектувала для себе, щоб нічого важливого не забути:
Говорити просто і влучно.
Коротко.
Неквапливо.
Не боятися пауз, бо саме в паузі народжується контакт з людьми.
Говорити чітко.
Слухати уважно.
Звертатися до людей по імені.
Берегти свою мову від слів-паразитів. Навіть позитивних, таких як просто, неймовірно, супер… В кожного воно своє.

Дуже відгукнулася думка про те, що літературною мовою потрібно користуватися щодня — не відкладати красиві слова «на потім», як то наші бабусі відкладали сервізи в серванті.
Занотовувати вислови близьких, колекціонувати слова, які торкаються душі. Винесли для себе нове словосполучення- Каркас обличчя🔥

Щиро дякую за натхнення, щирість та красу🌸
Дякую за гостинність та теплу атмосферу, .dream_london за смачні вишукані десерти та подарунок 💝, за чарівні квіти

Рада новим знайомствам з та своєю землячкою
Особлива подяка любій, талановитій
🫶

12.05.2022, рівно 4 роки тому ми з чотирма дітьми і двома валізами приїхали шукати безпечного прихистку в Англії.

За кілька днів до цього я востаннє обійняла свого тата. Пам’ятаю, як уже прощаючись, повернулася назад, міцно обійняла його і довго не відпускала. Ми тоді обоє плакали. Я ніколи до того не бачила батьківських сліз. Я сказала, що люблю і ми повернемося за півроку. Ми повернулися, але попрощатися назавжди 😭

У Польщі, це було в Кракові, коли донечки почули звук літаків у небі, вони запанікували і почали кричати:
— Мамо, де підвал? Нам треба сховатися…

І я досі не знаю, як тоді все це витримала. Саме в той період я зайшла на супровід до — і вона буквально витягувала мого внутрішнього сфінкса з попелу. Це не реклама класного психолога, а щира подяка за підтримку в один з найважчих моментів мого життя🫶

Ми приїхали в Англію в повну невідомість: розгублені, налякані, у чужу родину. Дівчатка зовсім не розмовляли англійською.
Тоді я навіть уявити не могла, що наші “на пів року” розтягнеться на роки. Що я знайду тут справжніх друзів і сестер по духу. Що ми разом збудуємо велике українське ком’юніті, відкриємо Українську школу, створимо хор, волонтерські проєкти, які познайомлять мене з тисячами прекрасних людей.

Що після двох шлюбів я знайду своє справжнє кохання і знову вийду заміж.
Що ми придбаємо власну квартиру з видом на парк.
Що я здобуду нову професію і почну новий етап життя.

Зараз це може виглядати як рівна й красива дорога. Але скільки за нею стоїть болю, втрат, страху, сліз і безсонних ночей — нехай залишиться за лаштунками.

Сьогодні мої діти вільно володіють англійською з британським акцентом. Марійка представляє свою школу на місцевих змаганнях з плавання. Анюта пише картини і перша в математиці. Сини, хоч і повернулися в Україну, навчаються, дорослішають, старший уже й працює.

І мене, як маму, переповнює гордість за них.
І величезна вдячність собі — за стійкість, витривалість і за те, що не здалася тоді, коли здавалося, що життя розсипалося на уламки.

Я вдячна кожному, хто був поруч і підтримував словом, ділом, молитвою 🫶

Ми вистояли.
І навчилися жити по новому…

Дорогі матусі, берегині, хранительки поколінь, щиро вітаю вас з Днем матері!

Саме ви несете у цей світ життя, тепло і найголовніше — любов. Ваші серця вміють пробачати, підтримувати, надихати й бути тихою пристанню навіть у найбурхливіші часи.
Мама — це про любов безумовну, безмежну і всеосяжну. Про руки, які обіймають навіть на відстані. Про серце, яке завжди чекає, вірить і молиться.

І сьогодні я особливо відчуваю, яке це велике щастя — бути мамою своїх дітей. Рости разом із ними, вчитися любові, терпінню, силі й ніжності щодня. І водночас — яке це благословення бути донькою, мати маму, до якої повертаєшся у найважливіші моменти життя.

Нехай усі мами будуть здорові, кохані, щасливі й оточені турботою. Нехай діти радують, надихають і дарують безліч приводів для гордості.

Обіймаю серцем кожну маму сьогодні особливо тепло 🫶

До повномасштабного вторгнення я жила в Одесі, я жила Одесою, я тут навчалася, ростила дітей, будувала бізнес, розвивалася, любила, дружила, цінувала, потім за день до початку війни розлучилася і в той же день поїхала до Вінниці. Після того була в Одесі лише двічі.

Вперше — влітку 2024 року. Я приїхала на одну добу оформити спадщину. Я їхала одна в машині за кермом, і вранці, коли в’їжджала в місто, з усіх сторін лунали вибухи.
Я тоді так плакала…
Плакала за відчуттям безпеки.
За відчуттям дому.
За тим, що в мене ніби вкрали моє коріння, мою історію, моє місце сили.

Я гуляла тоді Одесою і не впізнавала її. В нотаріуса 8 годин не було світла — гуділи генератори, люди були виснажені, напружені, тривожні. Я поїхала в район, де ми жили, ходила знайомими місцями… І всередині було страшне відчуття втрати. Наче в мене забрали частину мене самої.

А вдруге я приїхала у квітні 2026 року.
І мені здається, цього разу я приїхала забрати своє назад.

Я провела лише два дні, але це були неймовірні два дні — з прогулянками містом, глибокими розмовами, красивими людьми, теплом, сміхом і любов’ю.

І саме там я раптом дуже чітко усвідомила:
мій шлях — тільки мій.
І ніяка війна, ніхто і ніколи не може відібрати в нас те, що по праву належить нам.

Сьогодні я хочу сказати: Одеса — це справжня перлина. Місто, в якому стільки життя, кайфу, гумору, тепла і любові💗

Є місця, які назавжди залишаються в 💙
Їх неможливо відібрати💛