irina.irisha.sokolova

Обезмучено-недужий,
В тузі я поник чолом
Тихо-тихо ангел дружий
Огорнув мене крилом.
Мов та хмара на блакиті,
Чорна думонька злина…
Що ж ото за ангел в світі,
Що за зоря весняна?
Гасне зірка найясніша,
Ангел ангела втіша…
То – жіноча найніжніша,
Найчаруюча душа.

Павло Грабовський

А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то непогожа,
То скропить сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата:
На ніжність, добро, материнство і свято,
Як вересень тихий, зігріє душею –
Не страшно негоду чекати із нею!
А жінка буває тривожна, як осінь:
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим!
А осінь в природі – незвідане диво,
Так само і жінка: буває вродлива,
Буває примхлива, буває чутлива,
Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

Що може жінка? З Богом в серці – все!

Їй не забракне сили і терпіння:

Вона коханому надію принесе,

І надихне митця на сотворіння.

Її любов плекає немовлят,

Її рука гойда колиску людства,

І хоч обов’язків земних довжезний ряд,

Вона і вічне не вважає за безумство.

Все промовляє у руках її:

Квітник, що барвами едемськими буяє,

Червоний борщик на здоров’я для сім’ї,

Рум'яний хліб, що навіть душу насичає.

В її долонях спиці і гачок

Одягнуть бідного, замерзлого зігріють,

А голка й жмутик різних ниточок –

Не лиш картину вишиють, а мрію!

У неї в справах – завжди добрий лад,

За що не візьметься – їй все вдається.

У жінки кожної є свій талант –

Він розквітає, коли Бог у серці!

(Олена Рєпіна)

Девушка сидела у воды,
Мечтая, в отраженье глядела.
В ее глазах немые огоньки,
В них солнца луч таинственно играл...