zagayko_nikolay

Слава нашим Героям!!

Продаю Жужу, кому интересно пишем в директ, звоним. Лучшая машина, что я встречал в своей жизни,;)

Любі друзі! Як ви вже, мабуть, знаєте, моя дочка бере участь у Всеукраїнському конкурсі есе. Вже шостий тиждень поспіль експертне київське жюрі відбирає її твори до топ-5, але щоб стати переможцем їй дуже потрібна ваша допомога. Єлизавета буде дуже вдячна за ваші лайки, які можна залишити за посиланнями нижче (проголосувати можна і на Фейсбуці, і в Інстаграмі, так лайків буде більше). За репост та коментар під постом окрема подяка!
https://www.videoder.com/media?mode=2&url=https://m.facebook.com/105322287764457/posts/150434279919924/

ЄЛИЗАВЕТА ВАСИЛЬЄВА : "ЧОМУ МЕНІ НЕ БАЙДУЖЕ..."

14 років, м. Харків, 9-Б клас, КЗ Харківська гімназія № 6 «Маріїнська гімназія».

«Байдужість – це параліч душі, це передчасна смерть».
А.П. Чехов

«Людина людині – вовк», – стверджував Томас Гоббс в «Левіафані», бо цілком природний стан людей – це бажання заподіяти шкоду собі подібним.

За твердженням психологів, людина, на відміну від тваринного світу, найнещадніша і найвитонченіша істота для заподіяння зла на землі.

У результаті, ми, як суспільство, перестали поважати гідність та цінність бути людиною: ми стикаємося з проблемою переселенців та біженців, що стали жертвами байдужих до їхніх проблем урядів, ми просто неба стаємо свідками булінгу та насильства, оскільки у більшості оточуючих відсутнє почуття відповідальності та поваги до людини, ми проходимо повз жебрака, що просить милостиню на паперті, бо більше не віримо у щирість прохача та милосердя того, хто подає.

ЧЕРСТВІСТЬ! БАЙДУЖІСТЬ! ХОЛОДНІСТЬ НЕЗВОРУШНІСТЬ ДО ПРОБЛЕМ ІНШОЇ ЛЮДИНИ! Вони повсюди!

«А що я можу зробити?» – заперечиш ти. «Це мейнстрим», – додаси ти ледь чутно. Але серед цих апатичних голосів можна почути й крик душі: «Я обираю бути небайдужим!».

У дзеркала два обличчя, а у луни дві сторони. Деякі живуть на темній стороні луни і стають на шлях холодного, всепоглинаючого нігілізму. Історія і література дають безліч прикладів.

Ось біблейські персонажі (Лук.10.35) – священник і левіт – залишають напризволяще чоловіка, який ішов з Єрусалиму до Єрихону і попався розбійникам, що зняли з нього одяг, поранили його і пішли, залишивши ледь живим.

Ось о 8 годині 15 хвилин урановий «Малюк» вибухає у повітрі над 245- тисячною Хіросімою і у місті зупиняються усі годинники, а вогненний смерч від пожеж заживо поглинає людей.

А ось Чіпку Панаса Марного губить байдужість оточення і він поступово деградує, стаючи на шлях розбійництва і вбивства. «Навіщо ця демонстрація грубої сили!?» – питаю я Вас. «Звідки ця бездушність та індиферентність, які як маленький черв’як здатні знищити велике дерево!?» – задаюся я питанням.

«Чому відсутність зацікавлення долею іншої людини стає рутиною, паралізуючи наші душі бездіяльністю та зневагою?» – намагаюся дізнатися я.

Розглядаючи історичні наслідки випадків масового насильства в історії людства, читаючи промови Адольфа Гітлера, поглиблюючи свої знання ознайомленням із книгою Елі Уізель, яка пережила Голокост, вивчаючи події,
які призводять до вбивства мільйонів, розумієш, що за байдужістю, у всіх її формах, стоїть смертельна небезпека, що змушує тебе діяти. І в цьому випадку дія – це не вибір, це – твій обов’язок!

Візьмемо, наприклад, історію з імператором Конрадом, якого настільки вразила віддана поведінка жінок, що він вирішив відпустити своїх ворогів.

Цією історією захоплюється увесь світ! У 1140 році імператор захватив місто Вайнсберг у Німеччині. Відчайдушний опір мешканців міста настільки розлютив Конрада, що він засудив усіх чоловіків на смерть, але жінкам було дозволено виїхати з міста, взявши з собою найцінніше.

Уявляєте що зробили ці жінки? Вони винесли з міста своїх чоловіків! Імператору нічого не залишилося, окрім як стримати своє слово.

16 вересня 1976 року чемпіон Вірменії з плавання Шаварш Карапетян, готуючись до чемпіонату світу у Ганновері, вийшов разом зі своїм братом на пробіжку навколо Єреванського водосховища. Він намітив пробігти свої звичні 20 кілометрів з 25-кілограмовим рюкзаком за плечима.

Повз по піщаній дамбі прогримів тролейбус № 15. А потім раптом на повній швидкості він зірвався вниз і почав занурюватися в воду. Всі 92 пасажири миттєво опинилися в залізній могилі. Шаварш кинувся до місця падіння, зриваючи на ходу одяг.

Він занурювався у воду і рятував пасажирів один за одним, витрачаючи лише 30 секунд на людину, поки не втратив свідомість у холодній та темній воді. В результаті вижили 20 людей. Згадуючи потім про події того дня Шаварш скаже: «Один раз я витягнув з-під води подушку від сидіння тролейбуса – я був в прикордонному стані і не зрозумів, що це не людина. Потім ця подушка мені снилася – міг же врятувати ще одне життя!» Ви розумієте!?

Ця людина, яка ціною власного життя, не міркуючи ані секунди про власне здоров’я, доки інші лише дивилися та співпереживали з суші, не могла пробачити себе, що, занурюючись у крижану, каламутну воду, не побачила, що рятує подушку, а не людину!

Ще одна історія, що вражає до глибини душі, історія, яка доводить, що любов має бути абсолютною, а остаточна мета життя будь-якої людини – це присвятити себе ближнім настільки, що неможливо уявити собі світ, в якому
вони страждають, – це історія Оскара Шиндлера, про яку я дізналася з однойменного роману Т. Кениллі.

Німецький фабрикант і член нацистської партії Оскар Шиндлер використовував працю євреїв, щоб побудувати нову фабрику в Польщі під час Другої світової війни. Він не залишився байдужим до тих жахів, що творили нацисти з євреями і врятував їх більше тисячі від страшної долі бути вбитими в газовій камері в концентраційному таборі в
Освенцімі. Кожна врятована людина могла коштувати йому життя!

Є люди, чиї досягнення і успіхи в житті, здавалося б, повинні були закрити їх очі на проблеми інших людей, тим більше чужої їм країни, національності і навіть раси. Але, слава богу, це не так. Так, Мухаммед Алі, олімпійський
чемпіон з боксу і чемпіон серед професіоналів, в 1967 році відмовився від формальної служби в армії США через своє переконання в несправедливості війни США з В’єтнамом і був за це на три роки відлучений від боксу.

З тих пір світ пам’ятає про нього не тільки як про видатного боксера, але і як про людину, здатну на справедливий вчинок, який міг перекреслити його власні спортивні досягнення.

Ви можете сказати, що легко бути небайдужим, якщо ти імператор або чемпіон світу з плавання, або боксер зі світовим ім’ям. Але погляньте навкруги. Навколо нас також багато людей з відкритим серцем!

26 квітня цього року близько 19 години по лінії «102» у Харківській області пролунав дзвінок. Стурбований голос сповістив про зникнення 6- річної дівчинки на ім’я Мілена у селі Соснівка. На пошуки дівчини кинулися поліція, нацгвардія, залучили авіацію та водолазів. Але дивує не це!

На заклик про допомогу знайти дівчину відгукнулися майже півтори тисячі людей – сусіди, друзі, знайомі і абсолютно сторонні люди. Вони прочісували поля та ліси навколо села всю ніч, упродовж якої дув пронизливий холодний вітер, йшов дощ і температура впала майже до нуля.

Дівчинку знайшли лише наступного вечора …нажаль мертвою…АЛЕ! Мати дитини настільки вразила небайдужість такої кількості людей, які забули про власні турботи і наперекір погоді та втомі більше доби шукали її дівчинку, що після похорон вона організувала волонтерську групу, яку назвали на честь загиблої дівчини, яка підключається до пошуку зниклих людей в місті та області.

На рахунку цієї групи вже десятки знайдених старих і дітей. Так почався ланцюг добра! Усі ці люди могли поводитися по-різному, ставлячи на перше місце своє життя з власними проблемами та турботами. Але вони зробили правильно! І тому їхні приклади надихають! Пройти повз чужу біду або допомогти?

Байдуже спостерігати за чужим горем, проблемами навколо, думаючи тільки про себе, або спробувати зробити світ кращим, подарувати надію, проявити
співчуття? Це особистий вибір кожної людини і я обираю…бути небайдужою!

Я «маленька» людина, дитина, я не парамедик і не пожарний, я не можу врятувати світ, але я можу відкрити власне серце в дрібницях: зупинитися біля голодного безхатька і пригостити його куском хліба; пожертвувати щось, чого я більше не використовую (або, навіть, цілий ящик чогось); знайти час, щоб навчити когось тому, що я знаю (бабусю – користуватися Вайбером, дитину – їздити на велосипеді; маленького брата – прибирати у власній кімнаті (хоча це майже неможливо!)); утішити друга у горі, обійнявши та вислухавши; виявити вдячність (публічно!), похвалити когось у блозі, у родинному колі або у колі друзів; віддати свій голос – безсилим, бездомним, занедбаним, усім, хто може потребувати моєї уваги, та приєднатися до інших небайдужих, підписати петицію, сходити на демонстрацію; я можу любити, знайти спосіб висловити любов мамі, брату, другу, незнайомій людині, можу витратити час, проявити трохи доброти. Все це має значення більше, ніж ви думаєте!

Чому мені важливо бути небайдужою? Тому що це змусить мене почуватися краще. Тому що добрий вчинок може поєднати мене з іншою людиною, хоча б на мить, а можливо, й на все життя. Тому ще моя доброзичливість може покращити чиєсь життя, хоча б трохи. Один маленький крок може зробити світ кращим. Завдяки мені!

А якщо моя доброта стане поштовхом для інших людей, це розпочне ланцюгову реакцію – ланцюг щедрості, доброти або самовідданості.

Байдужість легко зрозуміти – ми завжди на шляху до чогось важливого, завжди потрапляємо до капкану обмежень, які не дозволяють нам відреагувати на непередбачувані обставини. Бо наші справи здаються нам найважливішими.

Бо у нас ніколи не вистачає часу на проблеми і прикрощі інших людей. Бо найчастіше ми не відчуваємо себе здатними на те, щоб зробити якійсь вчинок.

Але ми маємо спробувати! Хоча б раз! І це дасть нам поштовх для подальших дій, це може стати початком чогось важливого. Тож, приділіть сьогодні лише кілька хвилин турботі про ближнього свого – і, можливо, завтра саме Ви запустите ланцюгову реакцію добра.

P.S.: Есе опубліковано без редагування з повним збереженням стилю та пунктуації автора.

#есе #эссе #АхтемСеітаблаєв #АхтемСейтаблаев #ЧомуМеніНеБайдуже #МіжнароднаМолодіжнаПлатформа #ВсеукраїнськийКонкурсЕсе #конкурсесе #КМАН

Любі друзі! Як ви вже, мабуть, знаєте, моя дочка бере участь у Всеукраїнському конкурсі есе. Вже шостий тиждень поспіль експертне київське жюрі відбирає її твори до топ-5, але щоб стати переможцем їй дуже потрібна ваша допомога. Єлизавета буде дуже вдячна за ваші лайки, які можна залишити за посиланнями нижче (проголосувати можна і на Фейсбуці, і в Інстаграмі, так лайків буде більше). За репост та коментар під постом окрема подяка!
https://www.videoder.com/media?mode=2&url=https://m.facebook.com/105322287764457/posts/150434279919924/
https://www.videoder.com/media?mode=2&url=https://www.instagram.com/p/CBpre_UAesj

ЄЛИЗАВЕТА ВАСИЛЬЄВА : "ЧОМУ МЕНІ НЕ БАЙДУЖЕ..."

14 років, м. Харків, 9-Б клас, КЗ Харківська гімназія № 6 «Маріїнська гімназія».

«Байдужість – це параліч душі, це передчасна смерть».
А.П. Чехов

«Людина людині – вовк», – стверджував Томас Гоббс в «Левіафані», бо цілком природний стан людей – це бажання заподіяти шкоду собі подібним.

За твердженням психологів, людина, на відміну від тваринного світу, найнещадніша і найвитонченіша істота для заподіяння зла на землі.

У результаті, ми, як суспільство, перестали поважати гідність та цінність бути людиною: ми стикаємося з проблемою переселенців та біженців, що стали жертвами байдужих до їхніх проблем урядів, ми просто неба стаємо свідками булінгу та насильства, оскільки у більшості оточуючих відсутнє почуття відповідальності та поваги до людини, ми проходимо повз жебрака, що просить милостиню на паперті, бо більше не віримо у щирість прохача та милосердя того, хто подає.

ЧЕРСТВІСТЬ! БАЙДУЖІСТЬ! ХОЛОДНІСТЬ НЕЗВОРУШНІСТЬ ДО ПРОБЛЕМ ІНШОЇ ЛЮДИНИ! Вони повсюди!

«А що я можу зробити?» – заперечиш ти. «Це мейнстрим», – додаси ти ледь чутно. Але серед цих апатичних голосів можна почути й крик душі: «Я обираю бути небайдужим!».

У дзеркала два обличчя, а у луни дві сторони. Деякі живуть на темній стороні луни і стають на шлях холодного, всепоглинаючого нігілізму. Історія і література дають безліч прикладів.

Ось біблейські персонажі (Лук.10.35) – священник і левіт – залишають напризволяще чоловіка, який ішов з Єрусалиму до Єрихону і попався розбійникам, що зняли з нього одяг, поранили його і пішли, залишивши ледь живим.

Ось о 8 годині 15 хвилин урановий «Малюк» вибухає у повітрі над 245- тисячною Хіросімою і у місті зупиняються усі годинники, а вогненний смерч від пожеж заживо поглинає людей.

А ось Чіпку Панаса Марного губить байдужість оточення і він поступово деградує, стаючи на шлях розбійництва і вбивства. «Навіщо ця демонстрація грубої сили!?» – питаю я Вас. «Звідки ця бездушність та індиферентність, які як маленький черв’як здатні знищити велике дерево!?» – задаюся я питанням.

«Чому відсутність зацікавлення долею іншої людини стає рутиною, паралізуючи наші душі бездіяльністю та зневагою?» – намагаюся дізнатися я.

Розглядаючи історичні наслідки випадків масового насильства в історії людства, читаючи промови Адольфа Гітлера, поглиблюючи свої знання ознайомленням із книгою Елі Уізель, яка пережила Голокост, вивчаючи події,
які призводять до вбивства мільйонів, розумієш, що за байдужістю, у всіх її формах, стоїть смертельна небезпека, що змушує тебе діяти. І в цьому випадку дія – це не вибір, це – твій обов’язок!

Візьмемо, наприклад, історію з імператором Конрадом, якого настільки вразила віддана поведінка жінок, що він вирішив відпустити своїх ворогів.

Цією історією захоплюється увесь світ! У 1140 році імператор захватив місто Вайнсберг у Німеччині. Відчайдушний опір мешканців міста настільки розлютив Конрада, що він засудив усіх чоловіків на смерть, але жінкам було дозволено виїхати з міста, взявши з собою найцінніше.

Уявляєте що зробили ці жінки? Вони винесли з міста своїх чоловіків! Імператору нічого не залишилося, окрім як стримати своє слово.

16 вересня 1976 року чемпіон Вірменії з плавання Шаварш Карапетян, готуючись до чемпіонату світу у Ганновері, вийшов разом зі своїм братом на пробіжку навколо Єреванського водосховища. Він намітив пробігти свої звичні 20 кілометрів з 25-кілограмовим рюкзаком за плечима.

Повз по піщаній дамбі прогримів тролейбус № 15. А потім раптом на повній швидкості він зірвався вниз і почав занурюватися в воду. Всі 92 пасажири миттєво опинилися в залізній могилі. Шаварш кинувся до місця падіння, зриваючи на ходу одяг.

Він занурювався у воду і рятував пасажирів один за одним, витрачаючи лише 30 секунд на людину, поки не втратив свідомість у холодній та темній воді. В результаті вижили 20 людей. Згадуючи потім про події того дня Шаварш скаже: «Один раз я витягнув з-під води подушку від сидіння тролейбуса – я був в прикордонному стані і не зрозумів, що це не людина. Потім ця подушка мені снилася – міг же врятувати ще одне життя!» Ви розумієте!?

Ця людина, яка ціною власного життя, не міркуючи ані секунди про власне здоров’я, доки інші лише дивилися та співпереживали з суші, не могла пробачити себе, що, занурюючись у крижану, каламутну воду, не побачила, що рятує подушку, а не людину!

Ще одна історія, що вражає до глибини душі, історія, яка доводить, що любов має бути абсолютною, а остаточна мета життя будь-якої людини – це присвятити себе ближнім настільки, що неможливо уявити собі світ, в якому
вони страждають, – це історія Оскара Шиндлера, про яку я дізналася з однойменного роману Т. Кениллі.

Німецький фабрикант і член нацистської партії Оскар Шиндлер використовував працю євреїв, щоб побудувати нову фабрику в Польщі під час Другої світової війни. Він не залишився байдужим до тих жахів, що творили нацисти з євреями і врятував їх більше тисячі від страшної долі бути вбитими в газовій камері в концентраційному таборі в
Освенцімі. Кожна врятована людина могла коштувати йому життя!

Є люди, чиї досягнення і успіхи в житті, здавалося б, повинні були закрити їх очі на проблеми інших людей, тим більше чужої їм країни, національності і навіть раси. Але, слава богу, це не так. Так, Мухаммед Алі, олімпійський
чемпіон з боксу і чемпіон серед професіоналів, в 1967 році відмовився від формальної служби в армії США через своє переконання в несправедливості війни США з В’єтнамом і був за це на три роки відлучений від боксу.

З тих пір світ пам’ятає про нього не тільки як про видатного боксера, але і як про людину, здатну на справедливий вчинок, який міг перекреслити його власні спортивні досягнення.

Ви можете сказати, що легко бути небайдужим, якщо ти імператор або чемпіон світу з плавання, або боксер зі світовим ім’ям. Але погляньте навкруги. Навколо нас також багато людей з відкритим серцем!

26 квітня цього року близько 19 години по лінії «102» у Харківській області пролунав дзвінок. Стурбований голос сповістив про зникнення 6- річної дівчинки на ім’я Мілена у селі Соснівка. На пошуки дівчини кинулися поліція, нацгвардія, залучили авіацію та водолазів. Але дивує не це!

На заклик про допомогу знайти дівчину відгукнулися майже півтори тисячі людей – сусіди, друзі, знайомі і абсолютно сторонні люди. Вони прочісували поля та ліси навколо села всю ніч, упродовж якої дув пронизливий холодний вітер, йшов дощ і температура впала майже до нуля.

Дівчинку знайшли лише наступного вечора …нажаль мертвою…АЛЕ! Мати дитини настільки вразила небайдужість такої кількості людей, які забули про власні турботи і наперекір погоді та втомі більше доби шукали її дівчинку, що після похорон вона організувала волонтерську групу, яку назвали на честь загиблої дівчини, яка підключається до пошуку зниклих людей в місті та області.

На рахунку цієї групи вже десятки знайдених старих і дітей. Так почався ланцюг добра! Усі ці люди могли поводитися по-різному, ставлячи на перше місце своє життя з власними проблемами та турботами. Але вони зробили правильно! І тому їхні приклади надихають! Пройти повз чужу біду або допомогти?

Байдуже спостерігати за чужим горем, проблемами навколо, думаючи тільки про себе, або спробувати зробити світ кращим, подарувати надію, проявити
співчуття? Це особистий вибір кожної людини і я обираю…бути небайдужою!

Я «маленька» людина, дитина, я не парамедик і не пожарний, я не можу врятувати світ, але я можу відкрити власне серце в дрібницях: зупинитися біля голодного безхатька і пригостити його куском хліба; пожертвувати щось, чого я більше не використовую (або, навіть, цілий ящик чогось); знайти час, щоб навчити когось тому, що я знаю (бабусю – користуватися Вайбером, дитину – їздити на велосипеді; маленького брата – прибирати у власній кімнаті (хоча це майже неможливо!)); утішити друга у горі, обійнявши та вислухавши; виявити вдячність (публічно!), похвалити когось у блозі, у родинному колі або у колі друзів; віддати свій голос – безсилим, бездомним, занедбаним, усім, хто може потребувати моєї уваги, та приєднатися до інших небайдужих, підписати петицію, сходити на демонстрацію; я можу любити, знайти спосіб висловити любов мамі, брату, другу, незнайомій людині, можу витратити час, проявити трохи доброти. Все це має значення більше, ніж ви думаєте!

Чому мені важливо бути небайдужою? Тому що це змусить мене почуватися краще. Тому що добрий вчинок може поєднати мене з іншою людиною, хоча б на мить, а можливо, й на все життя. Тому ще моя доброзичливість може покращити чиєсь життя, хоча б трохи. Один маленький крок може зробити світ кращим. Завдяки мені!

А якщо моя доброта стане поштовхом для інших людей, це розпочне ланцюгову реакцію – ланцюг щедрості, доброти або самовідданості.

Байдужість легко зрозуміти – ми завжди на шляху до чогось важливого, завжди потрапляємо до капкану обмежень, які не дозволяють нам відреагувати на непередбачувані обставини. Бо наші справи здаються нам найважливішими.

Бо у нас ніколи не вистачає часу на проблеми і прикрощі інших людей. Бо найчастіше ми не відчуваємо себе здатними на те, щоб зробити якійсь вчинок.

Але ми маємо спробувати! Хоча б раз! І це дасть нам поштовх для подальших дій, це може стати початком чогось важливого. Тож, приділіть сьогодні лише кілька хвилин турботі про ближнього свого – і, можливо, завтра саме Ви запустите ланцюгову реакцію добра.

P.S.: Есе опубліковано без редагування з повним збереженням стилю та пунктуації автора.

#есе #эссе #АхтемСеітаблаєв #АхтемСейтаблаев #ЧомуМеніНеБайдуже #МіжнароднаМолодіжнаПлатформа #ВсеукраїнськийКонкурсЕсе #конкурсесе #КМАН