Електроепіляція в Києві

👀Американці невесело жартують: люди в білих халатах у дев’ять тисяч разів небезпечніші за пістолет. У США працюють 700 тис. лікарів і щорічно реєструють близько 1500 смертей, пов’язаних із лікарськими помилками. Водночас на руках знаходиться 80 млн. одиниць вогнепальної зброї. І щороку фіксують близько 1200 смертей, пов’язаних із її застосуванням. Оскільки далеко не в кожного є пістолет, а лікуються абсолютно всі, американці прийшли до такого невтішного висновку.
В Україні статистики допущених медиками помилок також не знайдеш у жодному лікувальному закладі. Практикуючі лікарі, які наважуються говорити на цю тему, ставлять неодмінну умову — анонімність. Прийняття Етичного кодексу, що регулював би цю проблему, з року в рік відкладають «на потім». А про свої права пацієнтам залишається лише здогадуватися, адже закону, який би регулював їхні взаємовідносини з лікарями, досі немає. Оприлюднюють лише справді голосні випадки. Наприклад, багато хто пам’ятає, як у Донецькій області померла восьмимісячна дитина через те, що нетвереза медсестра не надала вчасно допомогу і до того ж ввела прострочені ліки. На стоматологічному кріслі у Сумах від передозування знеболювального зупинилося серце семирічної дівчинки. У Черкаській лікарні лікарі під час операції допустили «огріх», і півтора року пацієнтка проходила із «забутою» в животі медичною лопаткою. Вражає й переливання зараженою ВІЛ-інфекцією крові, і те, як «швидка» возила пацієнта в критичному стані з однієї лікарні до іншої. Коли ж його, нарешті, привезли до реанімації — було вже пізно. До речі, за відсутності в Україні чіткого визначення поняття «лікарська помилка» керуватися часом доводиться виключно нормами моралі. Спираючись на практику, сьогодні під лікарською помилкою розуміють неправильно постановлений діагноз і вибір методів лікування, які у результаті заподіяли шкоду пацієнту. Звідси бачимо, що безуспішність лікування аж ніяк не є лікарською помилкою. Навіть якщо медик поставив неправильний діагноз, але при цьому призначене ним лікування не погіршило стан, пацієнт не може висунути жодної претензії. Наприклад, якщо хворий якийсь час самостійно боровся з болями у спині, а потім прийшов до лікаря, виклав кругленьку суму, але не отримав результату, то жоден юрист не візьметься за цю справу.
А для доказу того, що саме лікар винен у погіршенні стану хворого, необхідно підняти всю історію хвороби, рецепти, чеки, порівняти дати... Американці, які приділяють питанню лікарських помилок підвищену увагу, констатують, що останнім часом рішення не на користь пацієнта почастішали. І це зважаючи на те, що й американські пацієнти, і німецькі (у Німеччині щорічно фіксують у середньому 200 тисяч скарг на лікарську помилку) свої права знають. Починаючи з того, що можуть самостійно обирати лікувальний заклад і лікаря, та закінчуючи тим, що жодне рішення або дія лікаря не можуть залишатися для хворого таємницею. Відомо, що законодавство України не містить такого поняття як "лікарська помилка". Власне, лікарі вважають, що лікарська помилка, як вони її розуміють, відповідальності не викликає ані дисциплінарної, ні адміністративної, ні кримінальної, оскільки є добросовісною помилкою, ніяк не пов’язаною з халатністю, професійною недбалістю й тим більше прямим умислом. Це ті помилки, які трапляються через те, що професійні можливості завжди є обмеженими досягнутим рівнем розвитку медичної науки й клінічної практики. У складних випадках протікання патологічних процесів у організмі людини лікар нерідко передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності). У цьому випадку, діючи як особа і в конкретній складній клінічній ситуації, лікар виступає носієм не лише індивідуальних професійних якостей, але й тих реальних можливостей, які в певний історичний період має професія в цілому. Отже, до причин лікарських помилок можна віднести стан розвитку медичних знань, імовірність нетипового протікання хвороби в певного пацієнта, викликану особливостями його організму, рівень кваліфікації, професійний досвід лікарів, обладнання медичних закладів діагностичною технікою, їх забезпеченість лікарськими засобами. До цього можна додати й те, що постійно з’являються нові захворювання, а відомі, проте які рідко зустрічаються на практиці, теж можуть становити собою серйозну діагностичну проблему. Можливі й змішані захворювання, які важко розпізнати й лікувати.
Типовим випадком лікарської помилки є безпідставне призначення лікарських засобів. Часто цим грішать молоді лікарі, які з добрих намірів призначають хворому низку медикаментів на всі випадки життя: від голови, від серця, від безсоння. А це призводить до порушення балансу обміну речовин. Людина починає почувати себе гірше, скаржиться на новий симптом і отримує черговий препарат. Потім досвідчений лікар перекреслює всі призначення, залишаючи лише аскорбінову кислоту, і хворий одужує. Іншими поширеними випадками є користування ампулами без етикеток, внаслідок чого хворому вводилися не ті препарати; забудькуватість хірургів, коли в черевній порожнині після операції лишають предмети, як-то затискачі, серветки, тампони. Відомі також випадки з досвідченими лікарями, які підписували епікриз, а потім, шоковані, віталися з "покійником" у коридорі клініки.
Єдиної класифікації лікарських помилок не існує. Умовно їх розрізняють за такими ознаками: діагностичні помилки (помилки при розпізнаванні захворювань і їх ускладнень, помилковий діагноз); лікувальні помилки (тактичні помилки в лікуванні хворого); технічні помилки (прорахунки при проведенні діагностичних і лікувальних процедур, операцій); організаційні помилки (недоліки в організації тих чи інших видів медичної допомоги); деонтологічні помилки (помилки у поведінці лікаря, у його спілкуванні з хворими); помилки у заповненні медичної документації. Таким чином, сутністю лікарської помилки в будь-якому випадку є добросовісна помилка відносно фактичних ознак вчиненого (встановленого діагнозу, призначеного лікування).
Правопорушення у сфері медичної діяльності кваліфікується у випадку наявності складу злочину. Зокрема, ст. 140 ККУ встановлює кримінальну відповідальність медичних працівників за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов’язків через недбале чи несумлінне до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Науково-практичний коментар до ККУ вказує, що невиконання професійних обов’язків означає, що медичний працівник не вчинив ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити. Про неналежне виконання професійних обов’язків ідеться тоді, коли медичний працівник виконує свої обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхово. Як злочин кваліфікуються такі дії: несвоєчасний діагноз, залишення хворого без належного догляду, порушення правил виготовлення чи застосування лікарських засобів, невиконання медсестрою вказівки лікаря про застосування до хворого ліків чи процедур тощо. Але коли тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов’язків, а настали внаслідок інших обставин, відповідальність за ст. 140 ККУ виключається.
Питання кваліфікації лікарської помилки є дуже важливим, оскільки від цього залежить вирішення питання про настання чи ненастання відповідальності медичного працівника. Уся складність питання полягає в тому, що визначити співвідношення лікарських помилок, правопорушень і нещасних випадків надзвичайно складно, оскільки відсутні єдині погоджені критерії кожної з цих категорій. При судовому провадженні, під час якого з’ясовується наявність вини медичного працівника, для встановлення обставин звичайно залучають медичних експертів. Проте експерти - це ті ж лікарі, які залучаються для відповіді на питання, наскільки порядок і характер проведеного лікування відповідав нормам медичної професії. Як свідчить практика, лікарі проти один одного негативних висновків не роблять, якщо обставини це допускають. А відсутність затверджених стандартів надання медичної допомоги дозволяє маніпулювати медичною термінологією, засобами й процедурами відповідно до конкретної ситуації з метою уникнути відповідальності. Але позбавити лікаря права на помилку й притягати його до кримінальної відповідальності щоразу, коли він не зміг безпомилково визначити захворювання й так само безпомилково лікувати його, означає зупинення розвитку медичної науки, адже саме професійна ініціатива в складних і нештатних ситуаціях дозволяє досягти найкращого результату. У медичній практиці класичне протікання хвороби зустрічається в незначної кількості пацієнтів, а конкретні прояви ставлять перед лікарем щоразу нетипові задачі. І лише високий рівень професійності лікарів і застосування лікування, якого вимагає конкретна ситуація, дозволяє вирішувати ці задачі. А тому, здається, питання правової кваліфікації лікарської помилки й надалі залишатиметься предметом дискусій серед юристів. Що таке ятрогенія? Які шляхи їх попередження виникнення?
Ятрогенії (від грецьк. iatros – лікар, genao – породжую) – це психогенні реакції, що викликаються неправильним, непродуманим спілкуванням лікаря із хворим. Вони виникають внаслідок необережних, ранить хворого слів лікаря (власне ятрогенія) або його дій (ятропатія), медичної сестри (соророгенія), інших медичних працівників. Згубні самовліянія, пов'язані з упередженням по відношенню до лікаря, страхи перед медичним обстеженням, можуть також призвести до подібних розладів (егогенія). Погіршення в стані хворого під впливом небажаних впливів інших хворих (сумніви в правильності діагнозу і тощо) позначають терміном егротогенія. Попередження - підвищення загальної та професійної культури медичних працівників і пр ...
Ще лікар И.З. Вельвовский (1963) відзначав роль «стерильності слова і поведінки» у профілактиці ятрогенних захворювань.
Такі, наприклад, зауваження лікаря травмують психіку пацієнта: «Мені не подобається Ваш язик, у Вас все благополучно із шлунком?»; «У Вас раніше кров згорталася нормально?»; «Стежте за цією виразкою уважно, з неї все може вийти!» (і хворий стежитиме!...); «У Вас дуже велика кіста»; «Вам зробили непотрібну операцію».
Слово несе в собі смислову та емоційно значущу інформацію, в тому числі інформацію підтекстову (тобто таку, яка лише мається на увазі, але прямо не висловлюється). Слова лікаря можуть вплинути не тільки на психо-емоційну сферу, але й на серцево-судинну систему хворого або викликати глибокі зміни в діяльності ендокринної системи.

Інформація з сайту: https://studfile.net/preview/9748745/page:3/

Зробили вчора ʼвусикиʼ.
Пушок, сірий.
По кутиках густо колото.
Тому такий сьогоднішній стан шкіри мене дуже потішив.
👍
Фото від чарівної клієнтки.