Makemybrows

Передноворічний марафон розпочато ✨ якщо нам мало в сторіс чи на сторінці - ми створюємо красу 🐈

Якщо Ви ще не забрали своє вільне віконечко- пишіть у дірект 📱 або телефонуйте.
kononenko
-ергономічні стрижки
-складна колористика


-ламінування вій/брів
-пудрове напилення брів
-акварельні губи
-міжвійка

На перманентний макіяж при оплаті до 31.12.2023 року діє знижка 40% 😱😍 такого ще не було 💯

Також, процедури зі знижкою Вм можете придбати у подарунок 🎁 для коханих та близьких у вигляді пластикової Gift карти чи Online сертифікату 🎉

Термін виконання процедури до 01.04.2024 💝

З січня будуть діяти ціни за прайсом 🐈 тож не проґавте свій подаруночок ❄️

с. Софіївська Борщагівка, проспект Героїв Небесної Сотні 16/24

#перманентниймакіяжкиїв #пудровібровикиїв #пудровібровисофіївськаборщагівка #акварельнігубикиїв #акварельнігубисофіївськаборщагівка #татуажкиев #жкуквартал #жксофія #жксофіякиївська #жкпетрівськийквартал #колористкиев

А чи пам’ятаєте ви, як було там у довоєнному житті?

Якими вільними ми були. Тільки кордони в нашій голові обмежували наші бажання, тільки наша свідомість мала вплив на наші мрії. Зараз все по-іншому. Я би хотіла зустріти людину, яку не змінила ця війна. Мене вона змінила назавжди.

І як же мені хочеться вірити чоловіку, який каже, що як повернусь у рідні стіни - все буде, як було. Що я відчую себе, ніби після повернення з відпустки. Що ніби промайнуло два тижні, а не роки. Як би я хотіла, щоби нам повернули наші життя. Я знаю, що все буде ще краще, що перемога буде за нами, але мене ніхто не питав, чи хочу я краще. Я хочу, як було.

Я хочу, щоб Маріуполь був містом мого першого хлопця і там й досі жили його батьки. Я хочу поїхати на вихідні до Чернігова, бо там така красива архітектура. Я хочу влітку, їздити з дітьми до лісу під Києвом, на цілий день, з наметом та стільцями для кемпінгу. Я хочу планувати відпустку, закордон, а не жити у чужій країні. Хочу вивчати іншу мову, не тому що так треба, а тому, що так відчуваю. Я дуже хочу не знати всього того, що сталось. Хочу щоб то був лиш сон. Страшний та довгий.

Хочу прокинутись вранці, взяти туалетний папір, намалювати на ньому маркером весь жах війни і змити в унітаз. Так роблять мої діти, як насниться зле. Кажуть, що допомагає.

Ми усі травмовані. Навідь ті, особливо ті, які кажуть що все ок. Наразі ми живемо у будинку німецького дідуся, хоч так казати на нього - язик не повертається. Адже енергія, жага до життя, всі звички та просто те з чого складається його буденність - то нам би повчитись. Він дитина війни.

Він народився у 1941 році, у 1945 тікав з рідного дому від рядянської армії. Тепер його дім то Польща, адже так вирішив Сталін. Просто взяв та віддав його батьківський дім іншим людям в іншу країну. Він пам’ятає усе в деталях. І кожного разу, як мова заходить за ті часи - йому болить. То такі глибокі рани, що ще й досі кровоточать. Сльози котяться з його очей і подих перехоплює.

А я думаю, моїм дітям майже стільки ж років, як йому тоді, в ті лихі часи. Я вдячна за те, що вони зараз не чують тривог та не сидять у підвалах. Проте з іх пам’яті ніколи не зникнуть спогади, про ті два тижні, що ми жили родиною у квартирі з заваленими, мішками з піском, вікнами. І як часто тоді гриміло, та той страшенно гучний вибух, як сідали в машину. Все те ніколи не зітреться з пам’яті.

Багато, хто каже, що вдома навідь стіни допомагають, що не так все страшно. Людина, безперечно, до усього звикає, жодна жива істота не може відчувати страх та стрес - постійно. Діти звикають до крику матері, жінка до того, що іі б’є чоловік - але ж то не норма. І навідь, коли діти виростають, а жінка, наважується на розлучення - минуле назавжди з ними. Когось воно гартує через біль, когось ламає. То є трагедія окремої родини, наразі ми переживаємо трагедію для цілої нації, для всіх без виключення. Навідь, для тих, хто знаходить сили жити, особливо для тих, хто закриває на дійсність очі.

Найдовший і в одночас найкоротший рік з усього життя. Як у дитинстві, коли чогось дуже хочеш - час мов та гума, тягнеться, і ні кінця, ні краю. А коли подивишся на час, що позаду, нічого. Порожнеча. Січень, лютий і сьогодні. Рік нестерпного болю, самотності, пошуку.

Хтось знайшов себе у новій реальності, а хтось втратив. Кожним з нас керують інстинкти, ми всі опинилась перед обличчям страшного звіра. Хтось з усіх сил намагається врятуватись, показуючи неймовірну продуктивність та силу духу, хтось завмер, з надією, що це врятує йому життя, як то кажуть лежачих не бьють. А хтось з усіх ніг біжить, від дійстності, від оточуючих, від себе. Хтось, розгубився.

Найтяжче жити у невизначеності. Як дітям, так і дорослим. Я точно знаю, що коли мої малі мають, хоч приблизний план на день, чи хоча б на декілька годин - мир у хаті. А ми не маємо. Наші плани не мають сенсу, адже вони залежать не від нас. Чи думала, я колись, що ми будемо такий довгий час далеко від дому, що мої діти будут вимушено розлучені з батьком, що я знайду підтримку у зовсім чужих людей, і вони стануть наче рідними. Ніколи.

Я себе не знайшла. Я ніби існую, але мене не має. Час плине, моїм дітям більше ніколи не буде п’ять років, вони назавжди запам’ятають цей рік невдома. А скільки ще? Ми всі втомились і декому, набагато важче, а по комусь вже співають пташки. Дуже хочеться віднайти нові сенси, знайти свою роль, проживати життя, а не спостерігати за тим, як годинникові стрілки бігають колом…

Последнюю неделю я прям таки чувствую скорый приход весны 🍃

День становится длиннее и кажется сил и вдохновения все больше 😉 хочется тестировать новые продукты, осваивать новые техники макияжа, делать красивые пудрящих и показывать девочкам красоту акварельных губ 🥰 я уже поработала с новыми составами для лами 😍 снова Италия 🇮🇹 и конечно же люкс качество 😉

Приходите на красоту ❤️

📱095-717-99-17

Киев и Софиевская Борщаговка .358

Фото:

#салонкрасотыкиев #перманентныймакияжкиев #перманентныймккяижсофиевскаяборщаговка #татуажсофиевскаяблрщаговка #салонсофиевскаяборщаговка