Magik hair

Стародавні ножиці. Археологічна знахідка XII - XIV століття. Галицька Русь. З фондів музею історії міста Галич.
Далі буде...
Фото: Magik hair.

Стародавні гребінці для розчісування волосся. Археологічна знахідка. XII-XIV
століття, Галицька Русь. З фондів музею історії міста Галич.
Далі буде...
Фото: Magik hair

КОСМЕТИКА В СТАРОДАВНІЙ ЯПОНІЇ

Косметикою в стародавній Японії користувались як жінки, так і чоловіки. Косметичні засоби виготовляли виключно з натуральної сировини ( рис, сафлор, білила). Тенденцією тих часів було білосніжне обличчя, чорні акцентні брови; губи вкривали червоною або зеленою помадою.
Догляд за шкірою обличчя включав користування рисовою водою, оліями та різноманітними масками для обличчя.
Шкіра обличчя мала бути дуже білою, це було символом високого соціального статусу. Для цього використовували пудру з рису, пізніше білила, щоб зробити обличчя, шию та спину максимально білими. Аристократки та гейші фарбували зуби в чорний колір ( охаґуро) -- це був знак краси, зрілості, високого соціального положення.
Помаду для губ виготовляли з пелюсток сафлору ( беньї). Цією помадою фарбували губи, брови, очі.
Для укладання волосся використовували бінцуке ( воск). Мили волосся рисовою водою.
Природні брови збривали та
замість них фарбували чорною тушшю округлі високо підняті плямки. Таким чином імітували дитячо-здивований вираз обличчя.
Етикет імператорського двору зобов'язував як придворних жінок, так і чоловіків з'являтись при дворі з набіленим обличчям, яскраво нафарбованими губами, та підведеними очами та бровами. Звісно, такий макіяж перетворював обличчя на маску. Але ж , мода є мода!
Сучасна японська косметика багато чого запозичила зі стародавніх часів для створення косметики найвищої якості.
Далі буде...
Magik hair.

Ілюстрації з мережі інтернет , з відкритих джерел.

Браво! Шикарна жінка!..

У 84 роки вона отримала дзвінок, який перевернув усе життя.

Айріс Апфель десятиліттями жила без гучної слави. Разом із чоловіком Карлом вона керувала текстильною компанією Old World Weavers і працювала з інтер’єрами для найпрестижніших будівель США — включно з Білим домом за дев’яти президентів.
Але її справжній витвір мистецтва ніколи не був бізнесом.
Він висів у її шафі.

Айріс народилася у 1921 році в Квінзі, між двома світами: батько торгував склом і дзеркалами, мати мала модний бутик. Ще дитиною вона за п’ять центів їздила метро до Манхеттена, нишпорила по секонд-хендах і антикварних крамницях, збираючи речі, які «говорили» з нею.

Вона не припиняла цього ніколи.

Подорожуючи світом у пошуках рідкісних тканин, Айріс купувала те, повз що інші проходили байдуже: племінні прикраси з Північної Африки, вінтаж із паризьких блошиних ринків, біжутерію за кілька доларів поруч із речами за тисячі. Вона поєднувала все це без вибачень — нашаровувала намиста, доки вони не ставали скульптурами на її маленькій постаті.

Вона носила жакети Dior із дріб’язком із дешевих магазинів. Свідомо поєднувала «несумісні» кольори, бо саме конфлікт був ідеєю. Кожен образ порушував правила й говорив одне: стиль неможливо купити. Його можна лише вигадати.

Модна індустрія не звертала уваги. Айріс просто жила так, як відчувала.

А потім зателефонував Метрополітен-музей.

Куратор почув, що в Нью-Йорку живе жінка з однією з найунікальніших колекцій аксесуарів у країні. Коли інша виставка зірвалася, він прийшов подивитися на її гардероб — і був приголомшений. Кімнати, повні історії моди. Кожна річ — з оком художника.

Музей попросив зробити виставку з її особистого одягу.

Айріс було 84.

Виставка Rara Avis стала сенсацією. Жінка з величезними чорними окулярами, білим волоссям і червоною помадою раптом опинилася всюди. Вона стала першою живою людиною — не дизайнеркою — чиї образи виставили в Метрополітен-музеї.

Її не знали, як класифікувати. Вісімдесятирічна жінка привертала більше уваги, ніж моделі на десятки років молодші. Вона не просила дозволу. Не шукала схвалення. Вона просто шістдесят років одягалася з абсолютною свободою — і світ нарешті наздогнав її.

Айріс казала просто: моду можна купити. Стиль — ні. Стиль потребує оригінальності й сміливості. Він у ДНК.

Про «класичну красу» вона не переймалася. Вона чесно казала, що ніколи не була й не буде «красунею». Але їй це було байдуже — бо в неї було дещо краще. У неї був стиль.

Її філософія вкладалася у чотири слова: more is more.
Вона нашаровувала браслети так, що руки ледь піднімалися. Текстури, кольори, пір’я — усе мало б перевантажити, але замість цього випромінювало силу. Її улюблена фраза стала біо в Instagram: More is more and less is a bore.

Слава прийшла пізно — і не зупинилася. Документальний фільм у 93. Контракт із модельною агенцією у 97. Співпраці з брендами після ста. Майже три мільйони підписників у соцмережах.

Вона працювала до кінця. Називала пенсію гіршою за смерть. На запитання у 100 років, що ще можна робити, відповідала просто: вона не грає в гольф і не грає в бридж. Вона любить працювати.

Айріс і Карл були разом 67 років. Дітей не мали — їхнє життя складалося з подорожей і роботи, і Айріс не хотіла, щоб дітей виховували інші. Замість цього вона вплинула на мільйони людей, яких ніколи не зустрічала.

Молоді отримали дозвіл бути сміливими. Старші — право не зникати. Усі — перестати вибачатися за те, що займають простір.

Айріс Апфель прожила 102 роки.

Вісімдесят років вона чула, якою «має бути» мода, жінка, старість.
А потім двадцять років доводила протилежне.

Творчість не має терміну придатності.
Краса значно ширша за стандарти.
А найрадикальніший вчинок — не зменшувати себе заради чужого комфорту.

Вона просто стала тим, ким була завжди.
Повністю. Без вибачень. Розкішно собою.

#НіколиНеПізно

Друзі, в мене для вас новорічна новина!
Маю у власності колекцію вінтажних, глибоковінтажних та антикварних жіночих прикрас ( не плутайте з коштовностями!). До початку повномасштабного вторгнення в мене було багато творчих та бізнесових планів, і зокрема на цю колекцію. Хотілось започаткувати невелику експозицію цих прикрас в моєму бьюті-просторі. Але сталось те, що сталось. Вірю в те, що ця експозиція попереду і ви, мої друзі, вже запрошені на її відкриття! А поки що, в якості анонса, буду публікувати на цій сторінці деякі екземпляри колекції. Хочу радувати вас такою красою. Сподіваюсь, що вам сподобається.
Як сказала велика Коко Шанель:
" Той, хто має смак, носить біжутерію. А той, хто не має смаку, змушений носити золото." Тож в будні дні я ношу золото-діаманти, а в святкові дні прикрашаю себе такими старовинними витворами біжутерного мистецтва.
Отже, на мені глибоковінтажні кліпси культового американського бренду жіночих біжутерних прикрас SARAH COVENTRY , 1961 рік.

СТАРОДАВНІ ЗАЧІСКИ
ЯПОНІЇ
Японія розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку та ще багатьох інших ( разом майже 4000 островів). Цей архіпелаг омивається водами Тихого океану та Охотським, Японським і Східно-Китайським морями.
Японія з давніх давен була дуже закритою державою. Іноземців в Японію майже не впускали, тому зовсім мало інформації про стародавню культуру і мистецтво Японії. Лише невелика кількість голландських, іспанських та португальських купців-мореплавців у середньовіччі змогла потрапити у Японію для торгівлі з цією державою. Та у 1637- 1638 р.р. в місті Сімабарі сталося християнське повстання, спровоковане голландськими купцями з ціллю опорочити іспанських і португальських купців та повністю заволодіти ринком збуту. У відповідь на це влада Японії впровадила повну ізоляцію -- сакоку. Цей період тривав аж до середини XIX сторіччя.
В 1854 році під тиском американської ескадри, під керівництвом Метью Перрі, уряд Японії був змушений відкрити країну для Заходу. І вже з цієї пори світу відкрились японська культура та мистецтво.
Отже, ми поговоримо про зачіски японських жінок, бо ці зачіски -- це витвори мистецтва.
Японки мали довге, пряме, жорстке чорне волосся. Характерною ознакою зачісок були комбінація об'ємів, складність, симетрія. Всередину для надання великого об'єму вкладали чорні оксамитові валики з сухою травою. Використовували різноманітні шпильки, стрічки, гребні з дерева, дорогоцінних металів, коралів, панцира черепахи. Зачіски японок нагадують китайські зачіски, але їхні відмінні риси -- симетрія, відсутність чубків та проділів.
В японській культурі є таке поняття -- ніхонґамі. Це своєрідний кодекс по укладанню волосся в японській традиції. Цим традиціям зобов'язані були слідувати всі верстви населення. В стародавній Японії зачіски контролювалися законодавством. Існував жорсткий дрес-код для жінок різних верств населення і соціального статусу. Тому кожному класу відповідав певний одяг, зачіски, прикраси. Звісно, в наш час це вже історія. Але цих законів і досі суворо дотримуються гейши та їхні учениці. Ніхонґамі, як кодекс, зародився у 1568 -- 1603 р.р. у період Адзуті - Момояма, і вже остаточно сформувався за доби Едо, в 1603 -- 1868 р.р.

Далі буде...

Ілюстрації з мережі Інтернет.

13 ВЕРЕСНЯ -- МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПЕРУКАРЯ.
ВІТАЮ ВСІХ, ХТО ПРИЧЕТНИЙ !

9 ВЕРЕСНЯ -- МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ КРАСИ.
ВІТАЮ ВСІХ !